Проповіді




Святійший Патріарх Філарет привітав Х Світовий Конґрес                                                   Українців

 

20 серпня 2013 року у Львові розпочав свою роботу Х Світовий Конґрес Українців, присвячений 80-ій річниці Голодомору в Україні 1932-33 рр. Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет привітав Х Світовий Конґрес Українців. З благословення Предстоятеля вітання президенту СКУ Євгену Чолію, проводу та всім учасникам Конґресу передав митрополит Львівський і Сокальський Димитрій.

Високоповажний Конґресе!
Дорогі брати і сестри!
Любі земляки-українці!

Я радію, вітаючи ваше достойне і, сподіваюсь, воістину братерське зібрання. Вважаю, що Конґрес на чолі з його президентом п. Євгеном Чолієм робить велику справу, всіляко сприяючи об’єднанню українців по цілому світі та не залишаючи без своєї опіки жодну українську діаспору закордоном.

У цьому наша з вами діяльність схожа і труди Української Православної Церкви Київського Патріархату і Світового Конґресу Українців щодо опіки над нашими братами і сестрами в Україні та за її межами є дуже подібними. Наші екзархати і парафії діють у США, Канаді, Австралії, Іспанії, Португалії, Німеччині та багатьох інших країнах. Церква за кожним богослужінням молиться за подорожуючих, за тих, хто далеко від нас, від своєї Батьківщини, від батьківської хати. У багатьох молитвах ми звертаємось до Всемилостивого Бога і просимо Його за себе та за тих, хто хотів би бути поруч із нами, але не має такої можливості, бо повинен тяжко працювати на чужині.

У непростий час, в якому ми живемо, коли перевіряються на стійкість наші серця і душі, коли всіляко випробовуються наші віра, надія і любов, дуже важливо нам не втратити своєї духовності, зберегти свою самоідентичність як нащадків великого князя Володимира, князів Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха, нащадків славних гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, духовних нащадків наших великих святителів Київських митрополитів Іларіона, Макарія і Петра Могили, нащадків велетів слова та національної думки Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка і Григорія Сковороди.

У всі віки українці славились своєю духовністю і нам сьогодні дуже важливо не втратити цього тисячолітнього надбання. Пам’ятаймо, що всі ми вийшли з Володимирової купіллі Святого Хрещення і розквіт нашої Київської Руси розпочався з прийняттям нею християнства. 1025-річчя Хрещення Київської Руси-України, яке ми відзначаємо цього року, є свідченням нашої єдності духу та запорукою нашого духовного зростання і культурного поступу.

Однак світ диктує інші принципи і погляди на життя. Світ проповідує ліберальні цінності, оманливо і напівправдиво підмінюючи християнські моральні принципи. Світ пропонує зло називати добром і вчить нас сприймати відвічні цінності як застарілі. Світ легалізує гріх. Але я вірю, що ми, сьогоднішні українці, чиї прапрадіди виховувались у законах найвищої моралі, зуміємо дати гідну відповідь на всі виклики сьогодення.

Я закликаю Боже благословення на вас та на діяльність Конґресу. Разом із цим засвідчу, що ви вже маєте ласку в Бога, бо творите діла милосердя. Ви насичуєте та втамовуєте спрагу українців у світі, які голодні та спраглі рідного слова, ви надаєте їм таку важливу допомогу і підтримку.

Я вітаю всіх учасників Х Світового Конґресу Українців і посилаю вам Своє Першосвятительське благословення. Молитовно обіймаю вас та засвідчую всіляку підтримку нашим братам і сестрам українцям від Української Православної Церкви Київського Патріархату.

+Філарет,
ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ

 

Х Світовий Конґрес Українців розпочав свою роботу заупокійною екуменічною панахидою за жертвами Голодомору 1932-33 рр., що відбулась у Львові на площі перед пам'ятником Тарасу Шевченку.

Участь у панахиді взяли митрополит Львівський і Сокальський Димитрій, митрополит Богородський Адріан, а також представники інших християнських Церков: архиєпископ і митрополит Львівський Української Греко-католицької Церкви Ігор Возьняк і настоятель Ставропігійного храму Успіння Пресвятої Богородиці м. Львова Української Автокефальної Православної Церкви прот. Ігор Бурмило.

За богослужінням молився провід Світового Конґресу Українців на чолі із президентом Євгеном Чолієм, чисельні представники міської, обласної і державної влади, політичних і громадських організацій, зокрема народні депутати України Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Ярослав Дубневич.

Загалом серед присутніх були українці, що прибули з-понад 30 країн світу.

Після завершення панахиди духовенство та всі присутні поклали до пам'ятника Кобзарю по п'ять колосків пшениці, обв'язаних чорними стрічками, як сивмол пам'яті про мільйони наших земляків заморених голодом, адже Х Конґгрес Українців проходить саме під знаком Голодомору 32-33 рр. минулого століття, сумну 80-ту річницю якого згадує Україна цьогоріч.


<<ФОТО ТУТ>>

 

 

Церква.info

за матеріалами Львівсько-Сокальської єпархії

Слово Святійшого Патріарха Філарета біля пам'ятника cв. Рівноап.                                        князя Володимира Великого

 

dsc 0288

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі браття і сестри.

У цього ювілею є одна характерна риса: держава і Церква святкують разом. Друга риса, що всі християнські церкви: і Київський Патріархат, і Московський Патріархат, і Греко-Католицька Церква, і Римо-Католицька Церква, і протестантські церкви також святкують разом.

Але вчора на цьому місці був звершений молебень до Великого князя Володимира Московським Патріархатом для вельмишановних державних діячів і чиновників. А сьогодні Київський Патріархат звершує молебень для українського народу, для нашої української інтелігенції. Це наша особливість. (Тривалі оплески)

Дорогі браття і сестри, сьогодні наші Церкви роз’єднані, але ми твердо віримо, що недалекий той час, коли всі православні Церкви в Україні воз’єднаються в одну Помісну Православну Церкву.

Президент України, виступаючи з доповіддю у палаці «Україна», закликав православних до єднання. Це дуже важливо, що держава закликає Церкви об’єднатися.

Є ще одна характерна риса. Президент підкреслив, що він не допустить втручання іноземних центрів у внутрішні діла не тільки України, а й Церков українських. І ми дуже вдячні за таку підтримку з боку Президента.

Але повинні знати, що об’єднання залежить не від держави, а від нас, дорогі браття і сестри, від наших Церков. Якщо ми об’єднаємося, то держава допоможе нам. Сама держава об’єднати нас не може.

Тому будемо йти один одному на зустріч, не ворогувати один з одним, особливо православні. А навпаки, пам’ятати слова Господа Ісуса Христа: « По тому будуть пізнавати, що ви мої учні, якщо будете мати любов між собою». Значить той, хто не має любові, той не є учеником Христа. А якщо він не ученик Ісуса Христа, то він і не є правдивим християнином, а тільки по назві.

Ще дуже важливо, до чого нас закликає і Господь, і апостоли, і князь Володимир. До того, щоби ми боролися з гріхами в собі самих, а не в ближніх наших. Якщо ми будемо очищатися самі від гріхів, то тоді і Господь допоможе, і благословить кожного, кожну сім’ю, а в цілому нашу Українську державу.

Тому нехай Господь наш Ісус Христос, за молитвами святого Рівноапостольного князя Володимира і Рівноапостольної Ольги, і князя Оскольда, якого канонізувала наша Церква на Помісному соборі, нехай вони допомагають нам своїми молитвами, щоб Господь привів нашу Православну Церкву до єдності, укріпив нашу Українську державу. І щоб наша Українська держава увійшла в Європейський союз, як у свій час увійшов у Європу святий Рівноапостольний князь Володимир.

Слава Ісусу Христу.сссссссс


          Слово Святійшого Патріарха Філарета біля плащаниці

 

 

3 травня 2013 року, у Страсну і Велику п'ятницю, Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет у Володимирському кафедральному соборі  виголосив слово перед плащаницею.

В ім‘я Отця і Сина, і Святого Духа

Дорогі браття і сестри

І вчора, і сьогодні ми уважно слухали Євангельські оповідання про суд і страждання Господа нашого Ісуса Христа.

На суді у Каяфи первосвященик запитав: «Чи довго ти будеш тримати нас у невіданні? Скажи, хто ти?». Чому первосвященик запитав так?

Тому що у нього, як у книжників і фарисеїв був сумнів, хто Ісус, чи Син Божий, чи богохульник? Про те, що Він Син Божий свідчили чудеса, які звершував Христос. А те, що вони бачили перед собою людину, народжувало у них запитання: так хто ж ти? На інші запитання Христос не давав відповіді. А на це питання відповів. Він сказав: «Ви побачите Сина Людського грядущого на хмарах небесних». Тобто підтвердив, що Він – Син Божий.

Якщо ви питали, хто Я, Я вам відповів – Син Божий. І підтвердженням Моїх слів являється, насамперед, воскресіння чотириденного Лазаря. Ні дочки Яіра, ні сина наїнської  вдови, а якраз воскресіння Лазаря, який смердів і були всі ознаки, що людина не просто померла як дочка Яіра, чи син наїнської вдови, а він уже розкладався. Христос сказав Лазарю: «Іди з гробу», і той пішов.

Але ж якщо все це знав первосвященики і книжники, і фарисеї, чому ж тоді Каяфа сказав: «Нащо нам ще свідчення? Ви самі свідки, що він богохульствує»?

Виникає питання, чому ж ви, переконавшись, що Ісус є Христос, що Він є Син Божий і прямо на ваше запитання відповів, хто Він, чому ви засудили Його на смерть? Де причина?

Причина полягає в тому, що сказав Пилат. Пилат сказав, що заздрості ради вони видали його мені. Заздрість була причиною. Не терпіли первосвященики, що хтось вищий за них серед них знаходиться, за ким йде народ.

Тепер перейдемо на суд до Пилата. Пилат з самого початку переконався, що Ісус Христос - невинний. І тому не один раз говорив тим, хто привів Його: «Я не знаходжу в ньому ніякої провини». Так, ти не знаходиш ніякої провини і жінка твоя сказала тобі: «Не роби нічого цьому праведнику, бо я за нього багато постраждала вночі увісні». Чому ж Пилат все таки віддав на розп’яття Ісуса Христа і коли саме він вирішив віддати? Він же все робив для того, щоб звільнити Ісуса. Він і побив Його, і до Ірода посилав, і Ірод підтвердив, що не знаходить в Ісусі Христі ніякої провини для смерті. Ну якщо ви, і один і другий суддя, не знаходите провини в Ісусі Христі, для чого ж ти засуджуєш Його на розп’яття? А тому, що первосвященики сказали: «Якщо ти Його відпустиш, то ти не друг кесареві». Тобто ти ворог кесареві. Тому що він називає себе царем Юдейським, а ти його не засуджуєш за це. Тому ти й не друг кесареві. А якщо ти ворог кесарю, то будеш відповідати перед кесарем, що ти відпустив царя. Тоді, не дотримуючись правди, а захищаючи себе, Пилат вирішив невинного віддати на розп’яття.

Христа били, знущалися над ним і розіп’яли.

Чому спасителю треба було витерпіти розп’яття, а чому Він не помер як, наприклад, апостол Павло, якому відсікли голову? Тому що на розп’яття засуджували найтяжчих злочинців. І Христос був зарахований до найважчих злочинців.

Тепер виникає питання. Для чого Сину Божому, Творцеві, треба було все це перестраждати?

Пророки кажуть, що Він взяв на себе гріхи світу. Яким чином можна взяти на себе чужі гріхи, які ти не скоїв, а які хочеш взяти на себе? Треба взяти відповідальність або наслідки гріхів. А що є наслідком гріха Адама? Що є наслідком гріха кожного з нас? Наслідком гріха є страждання, смерть. Тому Ісус Христос взяв на себе оці наслідки гріха - страждання і смерть. До того ж страждання не тільки тіла, а й страждання душі. І Христос душею страждав так у Гефсиманському саду так, що кривавий піт вийшов з тіла. Отакі тяжкі були у Христа страждання. А чим були викликані душевні страждання? Ці страждання були викликані тим, що Він безгрішний повинне був терпіти муки і  розп’яття. У розбійників, які теж страждали так само, як і Він, не виникало таких душевних мук. Чому? Тому що Христос був невинний, безгрішний, а розбійники були достойні таких страждань.

Ви й самі, дорогі браття і сестри, знаєте із свого життя, що коли приходиться страждати невинно, то такі страждання тяжчі від незаслужених. Тому розбійники заслужено страждали, а Христос невинно. І благорозумний розбійник сказав своєму товаришу: «Ми страждаємо за свої заслуги, а Він страждає невинно».

Таким чином Ісус Христос, перетерпівши ці найтяжчі страждання, переміг наш гріх. А Своєю смертю і воскресінням переміг смерть. Таким чином визволив людську природу від гріха й смерті.

Внаслідок того, що Христос визволив нас, ми приходимо з покаянням і гріхи нам відпускаються священиком чи єпископом. А якби Христос не постраждав, то ніхто б з нас ніякого відпущення гріхів не отримав би. Ми просто приходимо на сповідь, каємося у своїх гріхах і отримуємо відпущення гріхів. А ось чому ми так просто отримуємо відпущення, над цим не задумуємось. А треба задуматися. Бо якби не було страждань Ісуса Христа, ми б усі й до цього часу перебували у гріхах. Але не в таких гріхах, а на багато тяжчих. У таких гріхах населення римської імперії задихалося. А коли Христос постраждав і люди стали навертатися до Нього, загальна людська атмосфера змінилася.

Тепер у нас виникає питання: якщо Христос визволив нас від гріха своїми стражданнями і смертю, то чи всі люди спасуться? Господь каже – не всі спасуться. Спаситель, Який прийшов спасти людей, постраждав, помер і воскрес, каже  - не всі спасуться. Де Він сказав так? А тоді, коли сказав: «Багато покликаних, та мало обраних». Якщо мало обраних, значить не всі спасуться. А в притчі про Страшний суд Він сказав: « І підуть ці в життя вічне, а ці – у вічні муки». Для чого ж Він тоді страждав, якщо люди підуть у муки вічні? А тому, що спасіння наше залежить не тільки від Христа, а й від нас. Хочемо ми цього спасіння, чи не хочемо? Ті, які підуть на вічні муки, це ті, які не хочуть спастися. Бог хоче, щоб всі спаслися. А якщо спасаються не всі, то тільки тому, що не хочуть.

Подивіться навколо себе у житті. Чому до храму не приходять усі? Я не кажу юдеї, чи мусульмани, чи атеїсти. А чому не приходять до храму християни, чому не хочуть у ці дні помолитися? Не хочуть, не бажають і не вірять у своє власне спасіння, або думають, що раз Христос спас нас, то цього достатньо. Але цього недостатньо. Апостол Павло ясно сказав: «Ми спасенні в надії», але не спасенні тільки тому, що стали християнами. Спасіння треба досягти. Тому після воскресіння і вознесіння Ісуса Христа людство знаходиться в процесі спасіння? Що це означає? Це означає, що для того, щоб спастися, треба, насамперед, покаятися, повірити, виконувати заповіді Божі. І ще важливо одне – співстраждати Христу. Бо апостол Петро каже, що поскільки ми співстраждаємо Христу, то ми і прославимося разом з Ним. Він постраждав і прославився воскресінням, так і ми повинні постраждати. Кожен християнин повинен страждати разом з Христом.

Співстраждати не означає співчувати. Бо ми, коли читаємо Євангеліє, то співчуваємо стражданням Христа, а не співстраждаємо. А коли страждання торкаються нашого тіла або душі, тоді ми співстраждаємо.

Тому, дорогі браття і сестри, не тікайте від страждань. А дякуйте Богові, що Він посилає страждання, щоб ми були спорідненими Господу нашому Ісусу Христу.

Але страждання є різні. Є невинні страждання, як у Христа, а є – за гріхи. Але й цих страждань за гріхи не треба боятися, тому що краще за гріхи постраждати тут на землі, тимчасово, ніж страждати за них після смерті, вічно. Що це буде так, не треба заперечувати. Бо так говорить Бог. А все, що говорить Бог – правда. Тому, коли ми грішимо, то обов’язково за свої гріхи постраждаємо. Не хочете страждати за гріхи – не грішіть. А якщо грішите – будьте готові до страждань. І якщо Господь пошле несправедливі страждання, не за гріхи, то вони повинні викликати радість. Хіба апостоли, коли їх кидали до в’язниці, не раділи? Вони знали, що страждають не за свої гріхи, а за Христа, за віру.

Тому страждання треба терпіти. І Господь сказав: «Терпінням вашим спасайте душі ваші». Він знав, що ми як християни і після хрещення будемо грішити. Але можемо спастися через терпіння страждань.

Все це кожен християнин повинен твердо знати. Твердо знати, що треба робити, як ми звільнені від гріха і що нас чекає. І знати, що ми звільняємося від гріха через страждання Господа Ісусі Христа.

Тепер. Чому ми приходимо цілувати плащаницю? Ви скажете: традиція така. Так, традиція церковна. Але чому Церква встановила таку традицію? Для того, щоб прославляти Христа Спасителя за Його спасительний подвиг, за Його страждання. Знаєте слова Ісуса Христа, звернені до Отця: «І нині прослав мене славою». Тобто Христос, ідучи на страждання, ішов на прославлення. Тому ми поклоняємось плащаниці, на якій зображення Ісуса Христа, прославляємо Його за той великий подвиг, яким ми спасаємось. І це ми повинні робити свідомо. Якщо будемо йти цією дорогою, безумовно спасемося. Яка ж це дорога? Віра, покаяння, терпіння страждань. Це три умови. Будемо мати це – безумовно спасемось і Царство Боже буде для всіх нас відкрите.

Тому, дорогі браття і сестри, прославимо Господа нашого Ісуса Христа, поклонімось Його плащаниці, а разом і Його хресту, і Його стражданням, смерті і воскресінню.

Йому слава на віки віків. Амінь.


                       

 

 

 

Слово Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета
                 після молебню біля пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру
                               в день святкування Хрещення Київської Руси-України
                                                               (28 липня 2012 р.)

Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри!

Насамперед поздоровляю вас зі святом святого рівноапостольного князя Володимира, а також з нашим державним святом – днем Хрещення Київської Руси-України.

Це свято проголошене, як державне, але для того, щоб воно стало всеукраїнським, святом всього українського народу, нам треба його утверджувати у свідомості всіх українців. І ми це робимо протягом уже декількох років цим хресним ходом. Ви бачите, що кожного року на свято в Київ з’їжджається все більше українців з усіх куточків нашої держави. Про що це свідчить? Це свідчить про те, що свято Хрещення Руси-України утверджується в нашій свідомості.

А для чого нам утверджувати це свято в нашій свідомості, що воно нам дає і чого ми хочемо? Ми хочемо на прикладі історії показати, що треба йти тією дорогою, якою йшли наші святі предки – великий князь Володимир, і рівноапостольна княгиня Ольга, і Ярослав Мудрий, і мученики перші Борис і Гліб, і святителі наші Михаїл і Іларіон, Петро Могила і Іов Борецький, наші преподобні Антоній і Феодосій і всі преподобні, які подвизалися на цьому святому місці. Ми хочемо нагадати про приклад їхнього життя, а нагадуючи, ми хочемо, щоб ми теж жили і поступали так, як і вони.

Великий князь Володимир хотів, щоб його держава приєдналася до цивілізованого світу. Цивілізованим був християнський світ. А його, Великого Київського князя, у цей цивілізований світ не приймали, бо він був язичник, кланявся неправдивим богам. І не тільки тому – згадайте, як тоді жили брутально! Одне те, що князь мав сімсот наложниць, свідчило про те, яке було моральне життя! Або коли він на тому місці, де потім поставив Десятинну церкву, приніс у жертву людей, – то яка це мораль, коли в жертву приносять невинну людину?!

Тому перше, що зрозумів великий князь, це те, що треба перемінити віру. Не вірити ложним богам, а вірити в Істинного Бога. І він повірив у цього Істинного Бога.

Але повірив не так, як багато з нас сьогодні вірить: вірять, що Бог є, а живуть не так, як повеліває Бог. І це ми спостерігаємо не тільки загалом серед християн, а й у самому середовищі Церкви. Бо і в Церкві, церковні люди не живуть як треба.

Нагадуючи про ті далекі часи, ми хочемо сказати: дорогі браття і сестри, схаменімось, куди ми йдемо, чого ми хочемо?! Багатства? Але ж всі ми розуміємо, що все залишимо тут на землі.

Влади? Але для чого нам влада? Для чого існує влада? Для того, щоб панувати над людьми чи збагачуватися? Для цього існує влада, для цього Бог дав владу людям? Не для цього! А Бог дав владу людині для того, щоб вона служила людям, служила народу, служила країні, а не самій собі.

Подивіться на князя Володимира, яким він був і яким він став, і якими стали його сини. За що їх, Бориса і Гліба,  убили? Убили за те, що думали, що вони хочуть захопити владу великого князя. А вони її не хотіли, тому й пішли на смерть, а не зрадили своїй вірі.

Подивіться на спадкоємців князя Володимира, Ярослава Мудрого і Володимира Мономаха. Які закони вони писали? Такі, що коли ми сьогодні тільки читаємо їх, і то дивуємось, яка мудрість і справедливість в них. Але вони не тільки писали закони, а ще й виконували їх.

А подивіться тепер на наших законодавців. Які закони вони пишуть? Пишуть закони під себе, для свого збагачення, а не такі закони, які б давали можливість народу і кожному громадянину жити по правді.

Тому згадуючи і святого Ярослава, і Володимира Мономаха ми повинні жити за тими законами і приймати такі справедливі закони, які приймали вони.

Дорогі браття і сестри! Утверджуючи свято Хрещення Руси-України в наших серцях, ми повинні насамперед утверджувати віру, ту віру, якою жили наші предки. А якою вірою вони жили? Православною вірою, бо прийняли її від Константинополя, а не від когось іншого.

Ми повинні утверджувати надію. Подивіться на людей. Вони вже зневірились у всіх. Залишається тільки одна Церква. Так ось ми покликані для того, щоб утверджувати надію. Чим же ми будемо утверджувати надію? Утверджувати вірою в те, що Бог керує і всіма народами, і всім світом, і кожною людиною зокрема. І керує справедливо, коли треба – карає, коли треба – милує. Але карає для того, щоб виправити, а не знищити. Тому оця віра, надія на Бога повинні утверджувати в нас віру в наше добре майбутнє. І насамперед утверджувати віру в те, що Україна як держава є і буде. І ніякі сили, ні внутрішні, ні зовнішні, подолати нас не зможуть. Такий віруючий народ, який прийшов сьогодні з усієї України на цей хресний хід, подолати неможливо! Нехай це бачать і розуміють наші воріженьки!

Ми віримо, що в Україні буде і єдина Православна Церква – Помісна Українська Церква. Вона і сьогодні уже є – це ми з вами. Ви бачите, як вона зростає і зміцнюється. І всі спроби знищити нас не увінчалися успіхом. Бо ми відстоюємо правду і нам допомагає Бог. Тому, дорогі браття і сестри, в Україні Помісна Православна Українська Церква є, і прийде час, коли Українська Церква буде єдиною.

Для чого нам потрібна єдина Українська Помісна Церква? Ми ж рано чи пізно помремо в цій Церкві? Помремо. То ж для чого вона нам потрібна? Для того, щоб вона нас вірно вела по дорозі, про яку сказав Господь Ісус Христос. Яка це дорога? – це дорога вузька, терниста, але це дорога любові та спасіння.

Тому нам треба, насамперед, любити один одного, тому що любов перемагає. І ви на своєму досвіді переконуєтесь, що коли любите, то перемагаєте, а коли ворогуєте, то збираєте навкруги себе ще більше ворогів, і вас ці вороги топчуть. Тому навіть з цих міркувань треба любити, згідно Заповіді Божої. А якщо ми будемо любити, то хіба Бог, який сказав: «Любіть один одного», не допоможе? Як Він може не допомогти нам, коли заради цієї любові Він пішов на хрест за нас? То невже ви думаєте, що коли навіть паростки любові проявляєте, то Господь не допоможе? Допоможе, тільки треба цього бажати!

Тому, дорогі браття і сестри, цей хресний хід всіх нас утверджує у вірі Православній, в надії на добре майбутнє для нашого народу, Церкви і держави, в надії на вічне життя для кожного з нас. А головне – в серцях наших утверджує любов. Любов до Бога, до Церкви, до ближніх, до України.

І нехай Господь наш Ісус Христос за молитвами святого рівноапостольного Великого князя Володимира і всіх українських святих допомагає нам у нашій боротьбі – боротьбі зі своїми власним гріхами та із суспільними негараздами і неправдами.

Богу нашому слава на віки віків!

                                                                           Амінь.

                 

 

 

Христос є камінь спотикання і предмет суперечок у всі віки   

                                               В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
                                                             Дорогі браття і сестри!

Ікона Стрітення ГосподньогоКоли на 40-й день після народження Пресвята Діва Марія та праведний Йосиф принесли Немовля Ісуса до храму, щоб виконати все, чого вимагав Закон, сюди прийшов праведний Симеон, будучи приведений Святим Духом. Він взяв на руки Немовля Ісуса і сказав пророчі слова: “Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох... і на знак сперечання” (Лк. 2, 34).

Дух Святий, Який знає наперед, що буде з кожною людиною, відкрив праведному Симеону, що Ісус Христос буде для світу знаком суперечок. Пізніше Сам Христос сказав про Себе, що Він є той камінь, що коли хто на нього впаде, розіб’ється, і на кого він впаде, того розчавить (Мф. 21, 44). Апостол Петро теж говорить про Христа як про камінь спотикання. Він говорить, що Христос є камінь коштовний, і хто вірує в Нього, не осоромиться; для неслухняних же, що не вірують, Він є камінь спотикання і камінь спокуси (1 Пет. 2, 7). Отже, праведний Симеон називає Христа знаком сперечання, а апостол Петро – каменем спотикання.

І дійсно, все земне життя Господа нашого Ісуса Христа було знаком сперечання; і до цього часу Він залишається для багатьох каменем спотикання. Одні вірили, що Він є Син Божий, інші не вірили. А цар Ірод навіть хотів убити Його. На запитання Ісуса Христа, за кого ученики визнають Його, апостол Петро відповів: “Ти – Христос, Син Бога Живого” (Мф. 16, 16). А книжники і фарисеї говорили про Христа, що Він силою князя бісівського виганяє злих духів, і не вірили в Його чудеса. Навіть коли Христос воскрес із мерт­вих, юдейські первосвященики не повірили в Нього, хоч і переконалися, що Він дійсно воскрес. Вони підкупили воїнів, які охороняли гріб померлого Христа, і розповсюджували у місті чутки, ніби ученики украли Його тіло, коли сторожа спала.

Ісус Христос вознісся на небо, а суперечки навколо Нього тривали. Юдеї не вірили, що Ісус є Месія, Який прийшов спасти людей. Апостоли й інші Його послідовники говорили, що Ісус є дійсно Христос – Спаситель світу і що вони свідки Його воскресіння із мертвих.

Суперечки навколо Ісуса Христа були не тільки між невіруючими юдеями та Його учениками і послідовниками, а навіть і поміж християн. З’явились єретики, які навчали, що Христос, будучи Сином Божим, не міг бути справжньою людиною і мати плоть. Інші єретики вчили навпаки, що Син Божий, Господь наш Ісус Христос, не є Творцем всесвіту, а Сам є творінням, і тому не може називатися рівним Богу Отцю. Нарешті Церква подолала всі єресі. Вона прийняла Символ віри, який ми маємо за основу нашої віри. Але суперечки навколо Христа не припинились.

Спочатку так звані просвітителі, а потім атеїсти поставили під сумнів: а чи існував взагалі Ісус Христос як історична особа. Атеїсти до останнього часу стверджували, що Ісус Христос – це міф; Його в історії не було. Правдиві християни сповідують, що Ісус Христос є істинний Бог і істинний чоловік, Одна з трьох Осіб Святої Тройці, Спаситель світу. Але навіть і серед християн, переважно серед представників протестантських течій, знаходяться такі, що не вірять в чудеса Христові і Його тілесне воскресіння. Для них все надприродне в земному житті Христа – це камінь спотикання. Всі протестанти відкидають ікону Христову. Вона для них предмет спокуси. Свої зображення баптисти, євангелісти та інші протестанти сприймають як нормальне явище, а зображення Спасителя як істинного чоловіка терпіти не можуть.

У наш час певна частина молоді, і не тільки молоді, не сприймає Ісуса Христа таким, яким сповідує Його свята Церква упродовж майже 2000 років. Тоталітарні секти проповідують Христа на свій смак. І в цьому немає нічого, не передбаченого Богом. Дух Святий відкрив праведному Симеону, що Христос завжди буде предметом суперечок. І ось ми – свідки цих суперечок. Христос є дійсно камінь коштовний і камінь спотикання, але горе тому, на кого цей камінь впаде, – він його розчавить.

Браття і сестри! Суперечки про Христа, як ми знаємо, ведуться і серед православних. Одні з них, так звані канонічні православні, говорять: не ходіть в такі-то церкви, бо там нема благодаті, тому що там нібито немає Христа. Ненависть затьмарила розум їхній, і вони перестали розуміти православне віровчення, що там, де відправляється Таїнство святої Євхаристії, там і Христос. Там, де єпископ, там і Церква. Так свідчить св. Ігнатій Богоносець – апостольський муж І ст. Православна Церква сповідує і пропо­відує це вчення донині. Про цих так званих канонічних православних християн можна сказати, що для них Христос є каменем спотикання, тому що вони не розуміють, що Христос прийшов у світ, щоб спасти кожну людину, а не тільки “канонічних віруючих”.

Суперечки про Христа набули великого напруження в надто гострих формах. Але Камінь-Христос щодалі все глибше входить в життя світу. Він залишається незмінно близьким до людей, живим і коштовним. Навіть через те, що Він є постійним предметом суперечок, – для одних як камінь спасіння, для інших як камінь спотикання, – але і для тих і для інших Він є живий, близький до життя світу. Бо хіба велись би такі гострі суперечки через Того, Хто не має життя в Собі (Ін. 5, 26)?

Браття і сестри! Для кого Христос є камінь, і навіть скеля, той не захитається в житті, в яких би умовах він не жив і яких би спокус і страждань не зазнавав. Христос – це та сила, яка надихає людину на подвиг, яка перемагає страждання, яка дає людині надію на краще, яка співчуває і говорить з людиною у тайниках її душі.

Будемо стояти на камені віри – на Христі – і не захитаємося!

                                                                               Амінь!

Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України



Обновлен 22 авг 2013. Создан 20 апр 2013



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Виджеты на сайт
.